Рослинний світ Чорного моря

Флора Чорного моря включає близько 1 тис. видів водоростей, значна кількість бактерій, грибів і тільки декілька видів вищих покритонасінних рослин. Значна роль бактерій в біохімічних процесах моря. Як відомо, на глибинах 150-200 м води Чорного моря насичуються сірководнем. У міру збільшення глибини, концентрація цього газу у воді збільшується і на глибині близько 1000 м досягає 6 мл/л. Причиною утворення такої кількості сірководня являються бактерії роду мікроспіра. Вони живуть в безкисневому середовищі і для життєдіяльності використовують кисень, що отримується з сульфатів, виділяючи при цьому вільний сірководень. Взагалі біохімічні процеси, що протікають на морському дні різноманітні і складні, а мікроорганізми, що мешкають в донному мулі активно беруть участь в цих процесах і кругообігу азоту, сірки, вуглецю і фосфору. Саме тому з видаленням від берега кількість мікроорганізмів в кисневому шарі Чорного моря зменшується, а в сірчано водневому - збільшується, а біомаса бактерій в Чорному морі значно перевищує біомасу рослинного і тваринного планктону.Завдяки біолюмінісцентній здатності деяких пірофітових водоростей, спостерігається незвичайне явище свічення моря. Ці водорості, які в Чорному морі виявлено 163 види, живуть у воді і на піщаному дні і коли в серпні-вересні вони починають бурхливо розвиватися (особливо ночесвітка). Вдень спостерігається "цвітіння моря", а вночі - свічення. Світло має безліч відтінків, але частіше буває сріблясто-білим. Особливо інтенсивно свічення буває в прибережній зоні і посилюється при невеликому хвилюванні.Із зелених водоростей найбільш поширені морський салат, ентероморфа і бріопсис. Ця водорості розміром до 15 см поширена повсюдно і нагадує пташине перо.Бурі водорості мешкають в прибережній зоні, ростуть до глибини 15-20 м і широко поширені в Чорному морі. Влітку біля берега можна зустріти водорості диктіоту. Восени в прибережжі до самого урізання води бурхливо розвивається бура водорості дилофус. З великих бурих водоростей складної будови (аналогічних саргасовим), назвемо світлолюбну цистозіру, що утворює на дні великі чагарники.Покритосіменні представлені морською травою - зостерою. Під час штормів хвилі відривають морську траву і викидають на берег, де вона іноді розжарюється в значних кількостях.

Рослинний світ Іспанії

Для рослинного і тваринного світу Іспанії характерне багатство видів. На Піренейський півострів, розташований між Європою і Африкою, вільно проникали представники флори і фауни цих континентів. У цілому можна сказати, що іспанська флора включає і африканські і європейські елементи.

У флористичному відношенні Іспанія -- найбагатіша країна Європи. На півострові зустрічаються до 8 тис. різних видів рослин. Багато з них використовуються в медицині, парфюмерії і кулінарії.

Помітні великі контрасти між "сухою" та "вологою" Іспанією.

Лісистість країни поступово знижується з північного заходу і півночі на південний схід і південь.

Для "вологої" Іспанії типовими є широколисті ліси з домішками вічнозелених порід у другому ярусі, соковиті, багаті луки і густі вересові. У лісах переважають дуб, бук, благородний каштан, ясень, клен, в'яз, тополя. До цих листопадних видів домішуються вічнозелені дерева -- кам'яний, товстолистий та інші види дуба, приморська сосна. Пївнічно-атлантичні схили Кантабрійських гір та Галісійський масив вкриті найбагатшою, густою і соковитою зеленню. Цей район називають "зеленою Іспанією". Типова рослинність Галісії -- гаї приморської сосни. Інколи тут зустрічається береза, релікт льодовикового періоду. Дуже характерні для всієї "вологої" Іспанії соковиті зелені луки, тому північ є найважливішим районом країни по розведенню великої рогатої худоби.

У Піренеях і Кантабрійських горах чітко виражена висотна поясність. Біля підніжжя Піренейських гір на півдні лежить сухий арагонський степ з вічнозеленими хащами тим'яну, розмарину, лаванди, шавлії та інших трав. На висоті понад 400 м переважає середземноморська древесна рослинність. Тут ростуть маслинові дерева, кам'яний і пробковий (корковий) дуб. Ще вище, до 1000 м, ростуть кам'яний дуб і корсиканська сосна; на висоті 1300 м, де більше вологи, поширені широколисті ліси з листопадними дубами. Верхній лісовий ярус (до 1800 м) складають букові, хвойні та піхтові ліси. На висоті до 2300 м розстилаються субальпійські луки, а вище починається царство альпійської рослинності.

Нижня частина північного схилу Кантабрійських гір вкрита широколистими лісами, де переважають дуб і каштан з домішками ясеня, клена і липи. Вище, до 2.000 м, переважає бук. Для субальпійського поясу характерні чагарники і луки. Найвища частина гір вкрита луками і дрібними чагарниками (чорниця), дроком і соковитими травами.

У "сухій" Іспанії лісів мало. Тут переважає рослинність середзем­номорського типу: вічнозелені чагарники маквісу, гариги, а також на­півчагарники -- томіллари. До складу маквісу входять високі чагарники і невисокі дерева: дика фісташка, мирт, суничне дерево, дика маслина, ялівець та інші. Дуже типовими для цих районів є ксерофільні злаки, а також іспанський дрік.

Ліси в "сухій" Іспанії зустрічаються на схилах гір і в долинах рі­чок. Найбільше лісів на Старокастильському плоскогір'ї, особливо на вологих західних схилах гір Сьерра-де-ла-Деманда, Сьєрра-де-Гредос, Сьєрра-де-Гвадаррама та інших. Тут переважає бук. Ліси в долинах рі­чок "світлі" з вербами, тополями, олеандрами. У північній частині Месети переважають сухі степи, трохи схожі на північноказахстанські.

Рослинність південної Месети різноманітніша й багатша. Ліси зустрічаються в Центральній Кордильєрі, на західних схилах Іберійських гір, а також у горах Толедо, Естремадури і Сьєрра-Морени. Решта тери­торії південної Месети -- це майже безлісна зона. Найбільші ліси на південному схилі Центральної Кордильєри, в яких переважає дуб, північна сосна, а вершини вкриті альпійськими луками. У південно-східному районі південної Месети, на знаменитому плато Ла-Манча, поширені напівпустелі і сухі степи з солончаками і бідною трав'янистою і напівчагарниковою рослинністю. Тут переважають численні галофіти (полин, тамариск та інші), а також гариги і томіллари. Така ж рослинність характерна для Естремадури та півдня Іспанії.

Для найсухішого, південно-східного району Іспанії типові чагарники гариги і трава альфа або "еспарто". Одним із різновидів гариги є карликова пальма.

Рослинність Балеарських островів майже ідентична рослинності східної Іспанії. Рослинний світ Канарських островів більш своєрідний. Ліси Вкривають приблизно 10% всієї території країни. Специфічний промисел -- заготівля корка з пробкового дуба.

Іспанія (крім островів) може бути поділена на п'ять фітогеографічних округів: північноатлантичний, піренейський, центральний, східний середземноморський і південний середземноатлантичний. Природа північного узбережжя країни дуже відрізняється від решти Іспанії своєю багатою, густою і соковитою зеленню. На пагорках і горах Астурії, Галісії та Біскайї переважають широколисті ліси. У нижньому ярусі їх головну роль відіграють літній дуб і каштан, з домішками зимового дуба, ясеня, клена липи та ільма (в'яза). У середній частині узбережжя росте переважно кам'яний дуб. На березі Галісії зустрічаються гаї і окремі дерева приморської сосни. У середньому ярусі лісів росте товстолистий дуб, дуже поширений по всій Іспанії. Верхню лісову смугу утворюють гарні букові ліси, характерні для Кантабрійських гір.

У Галісії зустрічаються березові гаї, які надають разом з торф'яним болотом північний відтінок краєвиду. У південній Галісії, у долині річки Миньйо, поширюючись всередину країни, ростуть вічнозелені дуби і маквіс.

Ліс закінчується на висоті нижче 2000 м, а верхів'я високих хребтів вкриті чагарниками та гірськими луками.

У піренейському окрузі рослинний світ дуже різноманітний. Біля підніжжя і на нижніх схилах Піренеїв ростуть ліси з вічнозеленого дуба пушистого, а також хащі з самшиту (буксусу) і колючого дроку. Вище Розташовані ділянки широколистого дуба і каштанові ліси. У середній смузі гірських схилів ростуть ліси з піренейської та північної сосни. У більш вологих районах ростуть букові ліси, які чергуються і частково змінюються на більшій висоті європейською ялицею, інколи зустрічаються ялинки. На висоті понад 1800 м до 2000 м знаходиться субальпійська зона з чагарниковою сосною, багатими луками і скелястою флорою.

У центральному окрузі можна виділити такі райони: південна і пів­нічна Месета, Центральні Кордильєри та Іберійські гори. Південна Месета лежить значно нижче над рівнем моря і має м'який клімат, тому рослинність тут має яскраво виражений середземноморський характер. Лісів тут мало. У них ростуть вічнозелені дуби з домішками приморської сосни і товстолистого дуба. У долинах річок ростуть ліси з тополі та верби. Найтиповішими для південної Месети є хащі тамілларів і чисту. На плато Ла-Манча -- напівпустельний краєвид із солончаками і напівчагарниками та галофітами.

У північній Месеті майже немає лісів (крім долин річок з вербами і тополями). Тут переважають лісові хащі з північної сосни, інколи зус­трічаються дубові гаї; місцями поширена лукова флора.

У Центральній Кордильєрі ростуть гарні і високі ліси північної сосни. У нижній смузі схилів поширені хащі товстолистого дуба, а на більш волоґих ділянках гірських схилів по долинах річок росте широко­листий ліс з буком, ясенем, липою, в'язом, інколи з домішками берези. На висоті 1300 м -- 1500 м зустрічаються хащі дроку, а також гірські луки.

Великі ліси збереглися в Іберійських горах, тут поширені дубові ліси з підлісками, де зустрічаються такі види рослин, як ліщина, верес, дрік, бруслина, а також дика вишня та яблуня. На висоті від 1000 м і до 1600-1700 м ростуть букові ліси з домішками ясеня, клена, падуба.

У лісах південного району Іберійських гір переважають сосни, особливо чорна, приморська і північна. Тут також зустрічаються хащі ялівцю.

Східний і південний фітогеографічні округи Іспанії відрізняються великою кількістю рослин, а також більш яскраво вираженим середземноморським характером рослинного покриву. Головну роль тут відіграють хащі великих вічнозелених чагарників маквісу, а також багато інших видів дрібних чагарників і трав, які їх супроводжують. Маквіс складається в основному з суничника, філіреї, деревовидних вересків, самшиту, миртів, ладанників, кермесового дубу, ялівця, колючого та іспанського дроку, зіноваті (ракитника) тощо. Типовою для обох округів є карликова пальма хамеропс з великим, як опахала, листям, притиснутим до землі. Росте дуже багато гариги як у прибережній зоні, так і в горах. Ліси займають лише невеличку площу.

У посушливих районах зустрічається трава еспарто, полин, солянки та інші галофіти.

На приморських пісках, в низинах біля гирла річок, озер ростуть чагарники високих очеретів (середземноморських видів) і гаї алеппської та приморської сосни і пінії.

На крайньому південному сході країни, у провінції Аліканте і в Мурсії клімат найпосушливіший в Іспанії, з безхмарним небом більшу частину року. Природний краєвид на узбережжі -- напівпустельного типу, з травою еспарто та іншими ксерофітними злаками, а також з галофітами. Ця флора змішана з елементами гариги і томіллари (чебреця і розмарину).

Велика низина басейну річки Ебро -- "арагонський степ" -- являє собою відкриту місцевість без лісів. Тут ростуть в основному полин, багато видів солянок і галофітів, чагарники тамарисків. Але переважають тут хащі томіллари з чебрецем, лавандою, розмарином, шавлією і напівчагарниковою ксерофітною флорою південного типу, з численними ендемічними видами.

Південний середземноатлантичний фітогеографічний округ має значно багатшу рослинність, ніж сухий південний схід і Арагонська низина. Це пояснюється близькістю океану. Відносна вологість тут вища, більша кількість опадів, але літо тут дуже жарке і сухе. Для Андалузької низини характерні хащі карликової пальми, гаї кам'яного дуба, пінії та дикої маслини. Низина дуже родюча і вкрита садами цитрусових та інших плодових дерев, виноградниками, лісами з маслин та городами.

Південний округ, маючи багато спільного із східним за характером флори, в той же час відрізняється великою кількістю видів рослин, які зустрічаються в Північній Африці. На південному узбережжі Іспанії зустрічаються не лише субтропічні, але і деякі тропічні рослини: цукрова тростина, кокосова пальма і банани (хоч плоди тут і не визрівають, але дерева добре ростуть під відкритим небом). Південно-східний район Іспанії з відомими гаями фінікових пальм на околицях міста Ельче -- єдина місцевість, де ця рослина дає плоди, що визрівають.

Рослинність Каталонії близька до Південної Франції і Північної Італії, а флора Валенсії має багато спільного з Південною Італією, Сардинією, Корсикою і Балеарами, відрізняючись лише своїми ендемічними видами.

       На Балеарських островах ростуть гаї Кам'яного дуба і алеппської сосни, хащі карликової пальми, маквісу і гариги. У той же час флора Балеар має багато спільних видів з островами Італії.

Канарські острови разом з іншими атлантичними островами (Мадейра, Азорські острови, острови Зеленого Мису) складають особливу фітогеографічну область Макаронезію, яка характеризується досить багатою реліктовою флорою, що збереглася з третинного періоду.

Рослинний світ Африканського континенту

Африка лежить у трьох флористичних царствах. Північ її, включаючи Сахару, відноситься до Голарктичного, основна частина материка на південь і північ від екватора належить до Палеотропічного, південна частина материка, на південь від річки Оранжевої, утворює самостійне Капське флористичне царство.

Формування флори північної частини Африки відбувалося одночасно з формуванням флори Південної Європи і Західної Азії. Остаточно сформувалася вона вже після заледеніння у високих широтах під впливом післяльодовикових коливань клімату. Флора Палеотропічного царства в межах материка найбільш древня, і на її складі відобразився зв'язок з іншими материками, що входили до складу Гондвани. Загальними з Австралією елементами є тільки деревоподібні папороті і деякі протейні. Зв'язок з Південною Америкою й Азією перервався значно пізніше, і у флорі Африки є значна кількість родів і сімейств покритонасінних рослин, спільних з цими материками.

У  екваторіальному кліматичному поясі з річними сумами опадів 1500—2000 мм ростуть вологі тропічні ліси, що покривають приблизно 8% площі материка. Ґрунту цих лісів червоно-жовті ферраллітні, з бідною основою. Вони поширені в басейні Конго на півночі від екватора до 4° пн. ш. і на південь від екватора до 5° пд.ш. Крім того, ліси займають Гвінейське узбережжя приблизно до 8° пн. ш. У дельтах рік і на узбережжях, затоплюваних під час припливів, особливо на берегах Гвінейської затоки, панують мангрові зарості. Первинні    дощові ліси   збереглися  тільки в центральній частині улоговини   Конго;   в  інших місцях, особливо на північ від   Гвінейської затоки, їх замінили  низькорослі  вторинні  зарості.  Біля північної   границі  поширення лісу, ліси поступаються саванам, що виникли в результаті систематичного випалювання лісової рослинності.

По багатству видового складу і площі поширення вологі тропічні ліси Африки значно уступають тропічним лісам Південної Америки. Високі яруси в цих лісах утворюють гігантські (до 80 м) фікуси, олійна пальма, винна пальма, сейба, дерево кола  й ін. У більш низьких ярусах густо ростуть банани, різні папороті, ліберійське кавове дерево. Серед ліан особливе місце займає каучуконосна деревоподібна ліана ландольфія, зустрічається довга пальма ротанг і ін. Із вологих тропічних лісів Африки походить багато цінних технічних і культурних рослин. Одне з них — олійна пальма, що дає технічне  і харчову олію. Олійна пальма широко поширена як плантаційна культура тропічних країн не тільки на батьківщині, але і на островах Малайського архіпелагу. Плантації олійної пальми, дерева какао, каучуконосів, завезених з Південної Америки, витіснили в багатьох місцях природну рослинність. Особливо великі втрати лісу басейну Конго відбулися в останні десятиліття; суцільні вирубки привели не тільки до зникнення основних масивів лісу на материку, але і до деградації ґрунтового покриву.

На північ і південь від екватора вологі тропічні ліси розріджені, склад їх бідніший, серед масивів суцільного лісу з'являються плями саван. Поступово вологий тропічний ліс обмежується тільки річковими долинами, а на вододілах на їхнє місце приходять ліси, що скидають листя на сухий період року, чи в савану. Зміна рослинності відбувається під впливом скорочення вологого періоду і появи сухого сезону, що у міру відалення від екватора стає тривалішим.

У злаковій савані, де період дощів продовжується вісім-дев'ять місяців, ростуть злаки висотою 2—3 м, а іноді і до 5 м: слонова трава, бородань з довгими волосистими листками та ін. Серед суцільного моря злаків піднімаються окремі дерева: баобаби, пальми дум, олійні пальми.

На північ від екватора злакові савани доходять приблизно до 12° пн. ш. У південній півкулі зона злакових саван значно ширша, особливо біля берегів Індійського океану, де вона простягається місцями до тропіку. Поряд зі злаковими саванами там широко поширені тропічні рідколісся, що скидають листя на сухий період року. На сході Південної Африки вони зустрічаються разом з іншими типами рослинності значно південніше тропіка.

Під злаковими саванами і рідколіссями формуються особливі типи ґрунтів — червоні ґрунти під саванами і червоно-коричневі, під лісами.

В міру скорочення вологого періоду до трьох - п'яти місяців і загального зменшення опадів лісовий покрив стає більш розрідженим і низькорослим, у складі деревних порід переважають різні акації, невисокі, зі своєрідною плоскою кроною. Це так називані типові, чи сухі, савани.

У   районах   із   тривалістю     вологого періоду   два-три   місяця типові   савани,   переходять   у   зарості   сухих       чагарників. Такі рослинні угрупування, називають опустеленими саванами. У північній півкулі вони утворять порівняно нешироку смугу  на північ від типових саван. Смуга  розширюється з заходу на схід у напрямку зменшення річних сум опадів.

На сході материка опустелені савани займають особливо великі простори, займаючи півострів Сомалі.

Для сухих і опустелених саван характерні червоно-бурі ґрунти, що відрізняються від ґрунтів типових саван і тропічних рідколісь меншим промивним горизонтом і  більшим вмістом розчинних сполук.

Усі типи саван і тропічних рідколісь займають до 10% поверхні материка. Існує точка зору, що велика частина саван Африки виникла на місці винищених лісів.

За кліматичними і ґрунтовими умовами савани сприятливі для тропічного землеробства. В даний час великі ділянки саван розчищені і розорані. Найбільш розповсюджені культури в цій зоні — бавовник, земляний горіх, кукурудза, тютюн, сорго, мал.

Савани переходять у напівпустелі, що утворять добре виражену, хоча і нешироку зону в північній півкулі, а в Південній Африці обмежені порівняно невеликими районами у внутрішніх частинах материка. Сухий період продовжується в напівпустелях майже весь рік, кількість опадів не перевищує 250—300 мм. Рослинність і ґрунти мають різко виражені ксерофільні риси.

Рослинність напівпустель розрізняється за видовим складом в північній і південній півкулях. У північній поверхня покрита рідкими заростями колючих чагарників і невеликих дерев, головним чином акацій і тамарисків, що мають дрібне сірувато-зелене листя. Між ними ростуть тверді багаторічні дерновинні злаки. Це так звана чагарниково-злакова напівпустеля.

У Південній Африці для напівпустель характерні сукулентні рослини: види роду алое, молочаї, кавуни з водянистими плодами, що часто заміняють воду для місцевого населення і худоби. Широко поширені також колючі подушковидні рослини, різні трави з могутніми кореневищами чи бульбами, яскраво і різноманітно цвітучі під час короткого дощового періоду (іриси, лілії, амариліси). Як і на півночі, є ділянки злаково-чагарникових напівпустель.

Напівпустелі змінюються пустелями, що займають особливо великі простори на півночі материка. У південній півкулі пустелі у вигляді неширокої смуги протягаються уздовж західної окраїни материка, почасти характерні вони і для півдня Калахарі. Ґрунти пустель примітивні, скелетні, іноді це сипучі піски без ясно вираженої структури. Зустрічаються великі ділянки засолених ґрунтів.

У пустелях північної півкулі рослинність частково близька до рослинності азіатських пустель. Після дощів з'являються ефемери, що за короткий період часу встигають прорости, дати квітки і плоди і знову перейти в стан спокою, що може продовжуватися не один рік у чеканні наступного дощу.

На піщаних ділянках зустрічаються такі багаторічні колючі чагарники, як верблюжа колючка, ретам та ін. Для кам'янистої пустелі характерні лишайники, що покривають поверхню каменів суцільною кіркою. На засолених ділянках зустрічаються полинь і солянки. У пустелях півночі Африки, як і в Аравії, багато оазисів, головна рослина яких фінікова пальма.

Для пустель південного заходу Африки характерні багато ендемічних рослин, серед яких найбільш чудова вельвічія з коротким і товстим стеблом і двома щільними, широкими, сланкими по землі довгими листами, що досягають 3 м.

Напівпустелі і пустелі в Африці ніде не доходять до узбережжя Індійського океану. Завдяки значно більшої вологості східних частин материка до півдня від екватора в порівнянні з районами, що лежать на відповідних широтах   у   північній   півкулі,   схід   Південної   Африки   зайнятий саванами і листопадними лісами.

На північно-заході і південно-заході материка на узбережжях і в нижніх частинах гірських схилів під вічнозеленими жорстколистими чагарниками поширені субтропічні коричневі ґрунти. У верхніх частинах гірських схилів під широколистими лісами ґрунти гірсько-лісові бурі.

У складі флори північно-західної окраїни Африки позначається приналежність до  Середземномор'я. Південний захід материка, що лежить у межах Капського царства, відрізняється від решти Африки великою видовою своєрідністю. Чагарникові зарості, які близькі за зовнішнім виглядом до південноєвропейського чи північноафриканського маквісу, складаються з ендемічних родів і видів. Часто вони сильно опушені (наприклад, срібне дерево) і мають сіруватий чи блакитнуватий відтінок листя. Серед трав'янистих рослин особливо часто зустрічаються цибулинні і кореневищні із сімейств шлейних, ірисових, амарилісових.

На крайньому південному сході Африки, де клімат  субтропічний, але зволоження більш рівномірне, у природному рослинному покриві переважають вічнозелені ліси на субтропічних червоноземах, що складаються з залізного дерева, жовтого дерева, капського гостролиста, деревоподібних папоротей, гігантських трав (наприклад, стерліції). На віддалених від узбережжя і тому більш сухих плоскогір'ях переважає трав'янисто-злакова рослинність субтропічних степів на червонувато-чорних ґрунтах, які у районах поширення основних вулканічних порід змінюються чорними ґрунтами. І рослинність і ґрунти цих районів, так само як і клімат, нагадують умови субтропічного південно-сходу Південної Америки.

Капська флора дала світу багато різних декоративних  квітучих рослин, але їстивні рослини були завезені в південну частину Африки з Європи. Здебільшого це культури, типові для європейського Середземномор'я: цитрусові, виноградна лоза, пшениця й інші злаки.

Острів Мадагаскар у флористичному відношенні відрізняється від материка. По складу флори він займає положення, перехідне від Африки до Азії, і має багато ендемічних видів (приблизно 75%). Із зменшенням опадів з північного сходу на південний захід змінюється і рослинний покрив Мадагаскару: на східному узбережжі і східних схилах гір переважають вологі тропічні ліси, що на захід змінюються саваною і рідколіссям, а на південно-західних плато — сухим чагарниковим степом.

Рослинний світ Південної Америки

 

 Південній Америці властиво велика розмаїтість зональних типів грунтово-рослинного покриву і виняткове багатство флори, що включає десятки тисяч видів рослин. Це обумовлено положенням Південної Америки між субекваторіальним поясом північної півкулі  і помірним поясом південної півкулі, а також особливостями розвитку материка, що проходило спочатку в тісному зв'язку з іншими материками південної півкулі, а надалі — майже в повній ізоляції від великих масивів суші, якщо не вважати зв'язку з Північною Америкою через Панамський перешийок.

Велика частина Південної Америки, до 40° пд. ш., разом з Центральною Америкою і Мексикою утворює Неотропічне флористичне царство. Південна частина материка входить у межі Антарктичного царства.

У межах суші, що з'єднувала Південноамериканську платформу з Африканською, мабуть, знаходився загальний для обох материків центр формування флори саван і тропічних лісів, чим пояснюється присутність у їхньому складі деяких загальних видів і родин рослин. Однак поділ Африки і Південної Америки наприкінці мезозою призвів до формування самостійних флор на кожнім з цих материків і відокремленню Палеотропічного і Неотропічного царств. Для Неотропіків характерні велике багатство і високий ступінь ендемізму флори. Найважливішими ендемічними сімействами Неотропіківв є бромелієві, настурциєві, канові, кактусові.

Найдавніший центр формування сімейства кактусових знаходився, мабуть, на Бразільському нагір'ї, відкіля вони поширилися по всьому материку, а після виникнення Панамського перешийка в пліоцені проникнули і на північ, утворивши вторинний центр на Мексиканському нагір'ї.

Флора східної частини Південної Америки набагато древніша флори Анд. Формування останньої відбувалося поступово, у міру виникнення самої гірської системи.

У межах Антарктичного царства на південь від 40° пд. ш. існує ендемічна, небагата видами, але дуже своєрідна флора. Вона сформувалася на древньому Антарктичному мегаматерику до початку материкового заледеніння Антарктиди. В зв'язку з похолоданням клімату ця флора мігрувала на північ і збереглася дотепер на тих невеликих ділянках суші, що лежать у межах помірного поясу південної півкулі. Найбільшого розвитку вона досягла в південній частині материка. Для антарктичної флори Південної Америки характерні також деякі представники біполярної флори, що   зустрічаються  на   арктичних  і  субарктичних  островах північної півкулі.

Флора Південноамериканського материка дала людству багато цінних рослин, що ввійшли в культуру не тільки в західній півкулі. Це насамперед картопля, древні центри оброблення якого знаходяться в Перуанських і Болівійських Андах, а також у Чилі, південніше 40° пд. ш., у тому числі і на острові Чілое. Анди — батьківщина томатів, квасолі, гарбуза. Дотепер не з'ясована точно прабатьківщина і невідомий  предок культурної кукурудзи, але, безсумнівно, вона походить з Неотропічного царства. Південна Америка також є батьківщиною самого коштовного каучуконоса — гевеї, шоколадного, хінного дерев, маніоку і багатьох інших рослин, вирощуваних у тропічних областях Землі. Найбагатша рослинність Південної Америки являє собою невичерпне джерело величезних природних багатств — харчових, кормових, технічних, лікарських рослин.

Для рослинного  покриву Південної Америки особливо характерні вологі тропічні ліси, що не мають собі рівних на Землі ні по багатству видами, ні по просторості займаної ними території.

Вологі тропічні (екваторіальні) лісу Південної Америки на ферраллітних ґрунтах, названі А. Гумбольдтом гілеями, а в Бразилії називають сельвасами, займають значну частину Амазонської низовини, до якої прилягають райони Орінокської низовини і схили Бразильського і Гвіанського нагір'їв. Характерні вони також для прибережної смуги Тихого океану в межах Колумбії й Еквадору. Таким чином, вологими тропічними лісами покриті області з екваторіальним кліматом, але, крім того, вони ростуть по схилах Бразильського і Гвіанського нагір'їв, повернених убік Атлантичного океану, у більш високих широтах, де йдуть рясні пасатні дощі протягом більшої частини року, а під час короткого сухого періоду недолік дощів відшкодовується високою вологістю повітря.

Гілея Південної Америки — найбагатший по видовому складі і по густоті рослинного покриву тип рослинності Землі. Вони характеризуються великою висотою і складністю лісового пологу. На незатоплюваних ріками ділянках у лісі нараховується до п'яти ярусів різних рослин, з яких принаймні три яруси складаються з дерев. Висота найбільш високих з них досягає 60—80 м.

Більш '/з рослинних видів у гілеях Південної Америки ендемічні. У цьому відношенні вони перевершують вологі тропічні ліси Африки і навіть Південно-Східної Азії. Верхні яруси цих лісів утворюють пальми, різні представники сімейства бобових. З типово американських дерев варто назвати також бертолецію, що дає горіхи з великим вмістом жиру, махагонієво дерево, що має цінну деревину, і ін.

Характерні для південноамериканського тропічного лісу види шоколадного дерева  з кауліфлорними, що сидять прямо на стовбурі квітками і плодами. Плоди культурного шоколадного дерева, багаті цінними живильними тонізуючими речовинами, дають сировина для готування шоколаду. Ці ліси — батьківщина каучуконоса гевеї. У тропічних лісах Південної Америки зустрічається симбіоз деяких дерев і мурах. Серед цих дерев кілька видів цекропій.

Вологі тропічні ліси Південної Америки особливо багаті ліанами і епіфітами, часто яскраво і красиво квітучими. Серед них — представники сімейства аройнікових, бромелієвих, папоротей і неповторних по красі і яскравості квіток орхідей. Вологі тропічні ліси піднімаються по схилах гір приблизно до висоти 1000—1500 м, не зазнаючи істотних змін.

Однак ґрунти під цим найбагатшим по обсязі органічної маси рослинним співтовариством малопотужні і бідні поживними речовинами. Продукти опаду, що безупинно надходять на землю, швидко розкладаються в умовах рівномірно жаркого і вологого клімату і знову засвоюються рослинами, не встигаючи накопичуватися в ґрунті. Після розчищення лісу ґрунтовий покрив швидко деградує, а для землеробського використання вимагає внесення великої кількості добрив.

В міру зміни клімату, тобто з появою сухого сезону, вологі тропічні ліси переходять у савани і тропічні рідколісся. На Бразильському нагір'ї між саванами і вологим тропічним лісом існує смуга майже чистих пальмових лісів. Савани поширені на значній частині Бразільського нагір'я, головним чином у його внутрішніх районах. Крім того, вони займають великі площі на Орінокської низовини і центральні райони Гвіанського нагір'я.

У Бразілії типові савани на червоних ферраллітних ґрунтах відомі під назвою «кампос». Їхня трав'яниста рослинність складається з високих злаків пологів бобових і складноцвітих. Деревна  рослинність зовсім відсутня, чи представлена окремими екземплярами мімозових,  деревоподібних кактусів, молочаїв і інших ксерофітів і суккулентів.

На сухому північному сході Бразільського нагір'я значна площа зайнята так називаної каатингою, що представляє собою розріджений ліс із посухостійких дерев і чагарників на червоно-коричневих ґрунтах. Багато які з них на сухий період року втрачають листя, інші мають роздутий стовбур, у якому накопичується волога, наприклад ваточник  Стовбури і гілки дерев каатинги часто покривають ліани і епіфітні рослини. Зустрічається також кілька видів пальм. Саме чудове дерево каатинги — воскова пальма-каркауба, що дає рослинний віск, що зіскрібають виварюють з її великих, (довжиною до 2 м) листків. Віск використовується для готування свіч, натирання підлог і інших цілей. З верхньої частини стовбура карнауби; одержують саго і пальмо-еую борошно, листя йдуть для покриття дахів і плетива різних виробів, корені застосовують у медицині, а плоди місцеве населення використовує в їжу в сирому і вареному виді. Недарма жителі Бразилії називають карнаубу деревом життя.

На   рівнині   Гран-Чако,   в   особливо   посушливих   районах, на коричнево-червоних ґрунтах поширені зарослі колючих чагарників і розріджені ліси. У їхньому складі маються два види, що належать до різних сімейств, відомі під загальною назвою «кебрачо» («зламай сокиру»). Ці дерева містять велику кількість дубильних речовин: червоне кебрачо —до 25%, біле — трохи менше. Деревина цих дерев важка, щільна, не піддається гниттю і тоне у воді. Кебрачо посилено вирубують. На спеціальних заводах з нього одержують дубильний екстракт, з деревини виготовляють шпали, палі й інші предмети, призначені для тривалого перебування у воді. У лісах зустрічається також альгарробо — дерево із сімейства мімозових зі скривленим стовбуром і сильно розгалуженою  кроною. Дрібне ніжне листя альгарробо не дає тіні.

Низькі яруси лісу нерідко займають колючі чагарники, що утворять непрохідні хащі. Савани північної півкулі відрізняються від південних саван по зовнішньому вигляді і видовому складі флори. Серед заростей (злаків і дводольних там піднімаються пальми: коперникова  - у більш сухих місцях, а на заболочених чи затоплюваних ріками просторах — маврикієва пальма. Деревину цих пальм використовують як будівельний матеріал, листя йдуть на плетиво різних виробів, плоди і серцевина стовбура маврикієвої пальми їстівні. Численні також акації і високі деревоподібні кактуси. Червоні і червоно-коричневі ґрунти саван і тропічних рідколісь відрізняються більш високим змістом гумусу і великою родючістю, ніж ґрунти вологих лісів. Тому в районах їхнього поширення знаходяться найбільші площі розораних земель із плантаціями вивезеного з Африки кавового дерева, бавовнику, бананів і інших культурних  рослин.

Тихоокеанське узбережжя між 5⁰ і 27° пд. ш. і западина Атаками з їх постійним бездощовим періодом мають типово виражені в Південній Америці пустельні ґрунти і рослинність. Ділянки майже  кам'янистих ґрунтів чергуються з масивами сипучих пісків і обширними поверхнями, зайнятими  солончаками. Вкрай убога рослинність представлена рідко стоять кактуси та колючі  чагарники.

Субтропічна рослинність займає в Південній Америці  порівняно невеликі площі.          

Крайній південний схід Бразильського нагір'я, що одержує рясні опади протягом року, покритий субтропічними лісами з араукарій з підліском з різних чагарників, у числі яких парагвайський чай. Листя парагвайського чаю місцеве населення вживає для виготовлення розповсюдженого гарячого напою, що заміняє чай. За назвою круглої посудини, у якому цей напій виготовляють, його часто називають  мате чи йерба мате.

Другий тип субтропічної рослинності Південної Америки — субтропічний степ, чи пампа, характерна для східних найбільш вологих частин Ла-Платської низовини на південь від 30° пд. ш., являє собою трав'янисту злакову рослинність на родючих червонувато-чорних ґрунтах, що формуються на вулканічних породах. Вона складається з південноамериканських видів тих пологів злаків, що широко поширені в Європі в степах помірного пояса (ковили, бороданя, вівсяниці). З лісами Бразильського нагір'я пампа пов'язана перехідним типом рослинності, близьким до лісостепу, де трави сполучаються з заростями вічнозелених чагарників. Рослинність пампи піддалася найбільш сильному винищуванню і в даний час майже цілком заміщена посівами пшениці й інших культурних рослин.

На захід і південь в міру зменшення опадів з'являється рослинність сухих субтропічних степів і напівпустель на сіро-коричневих ґрунтах і сіроземах із плямами солончаків на місці висохлих озер.

Субтропічна рослинність і ґрунти Тихоокеанського узбережжя по вигляду нагадують рослинність і ґрунти європейського Середземномор'я. Переважають зарості вічнозелених чагарників на коричневих ґрунтах.

Для крайнього південно-сходу (Патагонії) характерна рослинність сухих, степів і напівпустель помірного поясу. Переважають сіро-бурі ґрунти, широко поширене засолення. У рослинному покриві панують високі злаки і різні ксерофітні чагарники часто подушкоподібної форми, низькорослі кактуси.

На крайньому південному заході материка з його океанічним кліматом, незначними річними розходженнями температури і, достатком опадів ростуть вологолюбні вічнозелені субантарктичні ліси, багатоярусні і дуже різноманітні по складу. Вони близькі до тропічних лісів по багатству і розмаїтості життєвих форм рослин і складності структури лісового шатра. У них буяють ліани, мохи, лишайники.